Іван Бажанський – просвітитель, письменник, педагог.
Передові учителі Буковини, несучи освіту народові, водночас активно поширювали полум'яне слово Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки - слово, яке виховувало почуття людської гідності, закликало «кайдани порвати», здобувати «хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». Кобзарем і Каменярем натхнені, Дочкою Прометея окрилені, вони й самі вдавались до гострої зброї - «вогню в одежі слова».
Серед них, невтомних сіячів розумного, доброго, вічного, виділяється Іван Бажанський - людина, чиє ім'я вписане в історію українського народу, бо сприяло його духовному, культурному відродженню. Ще в юності взяв він собі за кредо вірою і правдою служити людям і до останніх днів многотрудного життя засівав ниву, що не раз була зрошена «дрібними росами-сльозами».
Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 року. Його рідне село Дорошівці, що на Заставнівщині, ніби чайка, вдарилося крилом об груди голубого Дністра і застигло у непорочній мальовничості. Сама природа розписала його, гейби писанку. А хата сільського кушніра Микола Бажанського була на ній, ніби цяточка, бо той, хто розписував, не від скупості поставив її таку маленьку, а через нестатки. Такою вона на все життя і запам'яталася Іванові.
Отут і проминуло босоноге дитинство майбутнього педагога та письменника. Свої перші естетичні враження він брав звідси, з навколишньої природи, з народної пісні, яку вечорами наспівувала мати. Більшість з них були журними, як сама доля, знівечена на чужих гонах. Єдиному селянському синові жилося нелегко. Постійний нестаток у хаті примушував і маленького Івана натруджувати руки за десятий сніп. Але ота щоденна скрута, ота непогамована жага пізнання і пробудила в хлопцеві ранній потяг до знань. Уже в дитинстві він складав пісні на народні мотиви. У сільській православній народній школі вчився добре, говорив: «Наука в школі йшла мені легко і скоро, за три роки надігнав я тих, що ходили 6 років». Та про продовження освіти не могло бути й мови. Злиднів у сім'ї Бажанських вистачало і на десятьох, а от віддати сина на навчання грошей не було. І все ж з любові до сина, з надією, що хоч він виб'ється в люди, батьки стягнулись, як то кажуть, до останньої нитки і віддали таки в 1880 році його вчитися до Чернівців, в учительську семінарію.
У 1886 році І. Бажанський, успішно склавши іспити з української, німецької і румунської викладових мов, дістає диплом педагога.
Нарешті - школа. Здавалося, мети досягнуто, мрія здійснилася. Навіть потішав себе тим, що влада почала трохи більше дбати про шкільництво, і на Буковині стали відкривати по різних селах школи. «Але було ще багато сіл, які про школу й не снили,- зазначив І. Бажанський в автобіографії,— а мене кортіло в однім з цих послідніх сіл учителювати, тому і подався я на Боянчук, де того року мали створити однокласову школу». Але в повітовій шкільній раді в Кіцмані сказали, що «кандидатові з трьома мовами належиться посада в Лужанах, а не в Боянчуку».
І ось 13 вересня 1886 року І. Бажанський перейшов туди і почав працювати вчителем. Наступного року його переводять у село Вікно Заставнівського повіту, де він був спершу старшим учителем, а згодом директором школи. Виховуючи дітей, працював з їхніми батьками, безкоштовно навчаючи грамоти. Широку освітянську роботу талановитий педагог поєднував з плідною громадською і літературною працею. У буковинській періодиці з'являються його вірші, оповідання, публіцистичні статті, в яких порушувалися гострі соціальні та морально-етичні проблеми того часу. Найпомітнішими з-поміж них є віршоване оповідання «Пропасть» (у 1900 році видане окремою книжкою), поезії «Похід», «В окопах», «Кривава весна», «Війна», «Надія», «Милі діти», поеми «Розлука» (1897) та «За морем» (1909), оповідання «Мертвецька Єлена», «Три дукати», «Жебрачка», «Рідна дитина», «Як Іван Дикий шукав правди», «Як старий Микола відвертав тучу», п'єси «Переконалися». «Горівка», статті «Русини а москалі», «Виховання дитини через дім і школу» та ін. Друкувався в часописах «Буковина», «Каменярі», «Українська ластівка» та ін.
27 липня 1911 року І. Бажанського переводять на посаду надучителя (директора) дівочої школи у Вашківцях. Пізніше він став інспектором українських народних шкіл Вижницького повіту. Працював тут до осені 1926 року, до виходу на пенсію.
20 травня 1933 року перестало битися серце педагога, який плідно працював і як письменник, і як автор низки педагогічних статей. Щедрим, чесним, відданим людям і своїй справі залишився він у пам'яті тих, з ким спілкувався, кому передав тепло і ніжність своєї душі, свого серця.
У фотогалереї на сайті є близько 20 фото цієї видатної для міста людини, переглянути фото Івана Бажанського можна тут. Також читайте книгу "Добржанський О. Старик В. - Бажаємо до України. Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців 1914-1921 рр."
